зупинена ріка снігу
озера і стави снігу на дахах
густий дим піднімається чистим, покрученим лебедем
повільно підносить голову, овиває крилами сусідню Леду труби
зимове місто – складна настільна гра
для безлічі гравців необмеженого віку
(батькам варто слідкувати тільки,
аби якийсь малолітній демон не запхав
дрібну детальку людини до рота
і не вдавився)
прив'язаний за лапу лебідь диму звивається, б'ється
та несила йому від міста відірватися
в озерах снігу тонуть необережні рибалки дахового сміття:
недопалки, пластянки, пляшки
уже вночі батьки примушують наймолодших
складати гру до коробок будинків
вони не хочуть, зляться
і хуртовина за ніч замітає незасклені каскади балконів
та іще розтерзує лебедя на малі пір'їни сніжинок
2. ніж місяця
(вірш для тибора товта)
цвіркун заліз у щілину мого мозку
вовтузиться, сюркоче
його крильця – тонкі, як поверхня води,
як поверхня сну, яким мене прикрито з головою
далеко за північ,
коли навіть дощ уже спить
і тиша заповнює калюжі, як риба – ятер
ніж місяця нарізає птахів на тонкі скибки
ніж місяця розтинає дерева, оголюючи їх кістки, їх внутрішні органи
доводить, що дерево – це рука, що стукає кісточкою до шибки
зрештою, ніж місяця препараю цвіркуна просто в моїй голові
дає йому затихнути
зливає його кров до крові дерев і птахів
до крові світанку,
слідом за якимпульсує моє пробудження
1 грудня у Культурно-освітньому центрі «Майстер-клас» (вул. Лаврська, 16А) відбудеться літературний вечір «Пори року: поезія на зиму». В затишній атмосфері відомі майстри слова даруватимуть слухачам заряд теплої енергії, що буде надихати і зігрівати в холодну пору року.
Смуток і зимову меланхолію долатимуть поети: Іван Малкович, Дмитро Лазуткін, Олександр Ірванець, Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Андрій Любка, Олег Коцарев, Ірина Цілик.
Вечір проходитиме у форматі авторських читань. Початок зими будуть доповнювати відповідні декорації: білі повітряні кульки, зроблений з вати сніг тощо. Кожен охочий може пригоститись гарячим глінтвейном, зігрітись і послухати поезію.
Програма:
- Власне поетичні читання;
- Кожен глядач отримує свою порцію глінтвейну;
- Спілкування у затишній, неформальній атмосфері.
Модератор: Марія Придьма
Місце: Культурно-освітнього центру «Майстер-клас» (вул. Лаврська, 16А, ст. м. Арсенальна)
Дата і час: 1 грудня, початок о 19:00
Організатори: Літературний клуб «МАРУСЯ»; «Книжкова лавка» Культурно-освітнього центру «Майстер-клас»
Контактна особа: Марія Придьма (тел.: 093-918-88-89)
***
афродита
ти Афродита ванної кімнати
виходиш, а піна із запахом чорної вишні
іще лишається на твоїх ніжках
відчиняєш вікно
слухаєш, як ворони
вправляються у тибетському горловому співі
дивишся, як дощ
цей безпорадний плагіатор Поллока
розбризкує прозору фарбу по всьому, зокрема
по чортовому колесі, яке виростає із густих тонких гілок
як різноколірне вистигле сонце
по трубі, яка малює зникоме біле по сірому тлі
як самозаглиблений імпресіоніст
ти ідеш коридором
і квіти розквітають за твоїми кроками
обертаєшся раптом, дивуєшся:
поставила навіщось горщики із фіалками на підлогу
і забула зовсім
відчиняєш вікно
весна заповнює твої легені
кашляєш злегка
і наступного ранку
навколишні дерева вкриваються липким іще листям
і першими квітами
а в зоопарку закохані коні пржевальського
починають спарюватися за місяць до належного часу
=
мої батьки родом із одного села, я про нього писав пост тому - Теснівка Коростишівського району Житомирської області. При чому коріння десь глибоко у них перепліталося: прізвище мого тата, Дмитра, і його тата - Станіслава - Горобчук. Прізвище моєї мами - Зелінська, а її мами - Горобчук :) Мама моєї мами - моя бабуся - зараз на літо мешкає в Теснівці, їй 87 років, і минулих вихідних я гостював у неї.
Тато розповідав що його батько - Станіслав Горобчук - був сільським теслею, робив багато кому меблі, а іще - був славним рибалкою, одне з невеликих озерець біля Теснівки на його честь зветься Стаськове озеро. Родини мого тата і мами не дуже зналися між собою, бо жили на різних кінцях села, а мій дідусь по татові іще й досить молодим помер - десь на початку 60-х. Але за десять років перед тим, як розповіла мені цих вихідних бабуся, в березні 1953 року, вони зустрілися за дуже експресивних обставин.
Станіслав прийшов до них у двір дуже сумний, заплаканий. Сказав, що помер Сталін. Ця звістка і бабусю Ніну, і її чоловіка - іншого мого дідуся Івана - до глибини вразила. Що там казати - того дня плакало усе село. Відтоді минуло більш як піввіку, але і досі бабуся згадує той день із щирим смутком, і це після усього, що відкрито про сталінські злочини. Для неї, для багатьох із її покоління, яке виросло і змужніло за Сталіна, він і досі лишається хорошим. отака історія
ти відірвала від мене шматок
поїхала з ним у болгарію
грієшся там, подорожуєш
а мені дуже болить
ти лишила мені шматок себе
я посадив його як насінину в нашій кімнаті
з нього виросла ефемерна ти
думки про тебе, спогади, мрії про твоє повернення
вночі моя душа вилітає з тіла
відвідує місцеві вокзали і аеропорти
закидає в кожен автобус, у кожен літак до болгарії
незримий моток моєї любові до тебе, що розмотується дорогою
любов злітає у повітря, любов тягнеться по землі
таким чином ти ближчаєш
я думаю, що твоя душа теж так чинить
усі душі відсилають любов до коханих будь-якими можливими способами
земна куля — великий моток суцільної любові —
теплої, м'якої, незримої павутини

Левову частку книги займає "Щоденник Юзеповича Шури Федорового" - хрещеного батька мого тата. Чоловік це цікавий, він товаришував із моїм дідусем (по мамі), доки той був живий, збереглися фото, де ми утрьох зазнімковані... Доля у нього була непроста - через свій запальний характер мав проблеми із радянською місцевою владою, а отже - із законом, та все одно зараз живий-здоровий, живе в тому ж селі, тримає таке-сяке господарство, хоч йому за 80.
Щоденник, який я далі цитуватиму, дід Шура писав між 1944 і 1947 роками, писав щиро, нічого не приховуючи, як умів. Розповідає усілякі придибенції, що з ним сталося, жаліється на життя і радіє окремим просвітам у ньому. Переповідає прочитані ним книжки, записує написані самим вірші. Читаю цей щоденник уже 3 дні - дуже дуже непересічне чтиво. Отже - ось один із уривків:
8 квітень 1946
"(...) В сільраду прийшла телефонограма в якій писалось що сьогодні до нас приїде ляльковий театр і от вчора про це було тільки й мови. Та як і ні? Коли в нашому селі вже років 6 не було нікого ні кіна ні театру пам'ятаю давно вже приїжджав театр, але я на йому не був бо не було грошей, а це вирішив таки піти. Пообіді ми дізналися що він уже приїхав і ідучи ввечері додому ми коло клубу застали багато людей і дізнались що постанова зветься "По щучому велінню" а квиток має 5 рублів. Прийшовши додому та повечеряв я пішов у клуб. Там купив білета, але постанова чуть була не прикратилась бо один інвалід з нашого села заплатив за білет, а потім десь вийшов з клубу і коли він хотів увійти то одна артистка його не пускала та іще і витяла тоді він зі злості та обіди набив їй морду і тому получився скандал ну та потім все затихло і постанову таки відкрили.
На мою думку то їй і варто було показать селянського кулака бо нехай не думає що коли вона з города то вже може бить селюків, а нехай знає "свиня стило".
Ну як там не було, а постанова мені понаравилась особливо як хорошо справляються артисти з рухами ляльок та хорошо підроблюють голоси, тільки одно це те що постанова з давнього про царів ще, а мені хотілося б побачить теперішнє щось наприклад про війну 1941-45 рр. про яке я люблю дивиться"
В такому дусі написано увесь щоденник, більше 100 друкованих сторінок. Щось із найцікавішого може я іще викладатиму тут :)
Компанії презентували свій новий спільний продукт - пластикову картку-"швейцарський ніж": платіжну (бо VISA), кредитну (бо "Альфа-банк"), прибутково-бонусну (бо "Ельдорадо") і ко-брендову (бо спільна, одразу декількох брендів). Назва також відповідно досить скадна - "Прибуткова картка з кредитом", во ).
Ну з першими пунктами все більш-менш ясно - кредитка + можна нею розплачуватися. А от щодо прибуткової - то це справді її фішка: якщо власник картки за будь-що розраховується - товари, послуги і все таке - отримує 1 % від витраченого бабла на певний специфічний (вони це називають "бонусним") рахунок. А якщо розраховуватися в "Ельдорадо" - то не 1% а як мінімум 4,3% отримуєш, а іноді - до 50%. Експерт з "Ельдорадо" А. Василеський сказав, що - приміром - купивши холодильник в "Ельдорадо" і розрахувавшись такою карткою цілком реально отримати бонус в сумі 1000 гривень і отримати на них будь-який товар - мобло, айпод чи будь-що. Коротша така програма лояльності, яка в принципі вигідна споживачам, а не просто собі красива придумка.
докладніше про саму картку - в прес-релізі під катом
( Read more... )
состоится пресс-конференция по теме:
«Перспективы и тенденции потребительского кредитования в Украине:
выход на рынок платежной карты нового типа»
( Read more... )
за двома будинками
і за зграєю дерев
від мене ховаються лебеді
не підходитиму до холодильника
там небезпечний суп в каструлі плаває
посеред скляної сцени
освітленої жовтим
чи ця орхідея суддя мені?
теплі фіолетові плями
м'який, квітнучий час
цього гострого,
крижаного без тебе ранку
він такий непристойний —
думають про мене мешканці
тих двох будинків —
замість поголитися із самого ранку
п'є першу каву перед вікном, неголений
недарма від нього поховалися лебеді
навіть маленький чорний лебідь
сховався між орхідейним корінням
в прозорому горщику
невидний на тлі субстрату
але (по секрету) я думаю
що він не ховається
а відгодовує квітку
небезпечним супом своєї кров
чую, як знадвору дзвенять пляшки
і згадую трьох мужиків, бачених зранку в дворі:
двоє копирсалися в чотири руки у сміттєвому контейнері
а третій, з русявими вусами, сміявся
з цих сміттяних піаністів
відчуваю, як збирається на дощ:
синь випаровується з казанка неба, залишаючи білі як рис хмари
підгорати, темніючи
пропалюючись блискавками із невидимого боку
в глибокому дитинстві я всерйоз думав, що по хмарах можна ходити
і що люди, котрі живуть згори — істинно щасливі: серед світлої білості
серед Раю
ось що мені тоді снилося:
хмари опускаються на глинисту землю, всуціль усіяну теплими калюжами
зливаються з землею, надаючи їй сенсу і довершеності
уві сні мені було так спокійно, так хороше
ніби я точно знав навіщо живу
ось про що я зараз думаю:
ті мужики — ну яке ж сакральне тріо
яке ж веселе, п'яне, безвідповідальне і легке тріо
якщо хтось і заслуговує жити на хмарах із моїх дитячих снів —
то хіба вони